Мукачево 23.08.2018 Персональна ретроспективна виставка
Персональна ретроспективна виставка творів живопису і графіки Золтана Мичка.
Відкриття 23.08.2018 о 15:00 м. Мукачево, історичний музей Паланок.
Виставка триватиме з 23 серпня по 23 вересня.
Коротке людське життя – довга і нелегка дорога відповідальності Митця на ній!
Справді, ми сьогодні відчуваємо і розуміємо, що мукачівець Золтан Мичка увібрав у своїй творчості й вияскравив у ній найсвітліші сторінки мистецької планети золотоносної землі мукачівської, що він доніс через свої творчо невгамовні малярські дні її людяність, власну моральну звищену персональну відповідальність за все, що твориться на рідній землі, що він, за покликом мистецьких поривань, – Великий мукачівець.
Нинішня експозиція митця – це краса його рідного краю, землі, де він народився, духовно мужнів і творив. Вона засвідчуює великий талант і вміння формулювати у конкретному загальне, через одиничне бачити чисельне, з тюбиків фарб випліскувати радість або спечаленість.
Що для кожного з нас є полотна відібрані спеціально для теми, як звуки валторн у симфонічному: полонинські хижі з одинокими куркою, песиком, котиком, якоюсь іншою свійською тваринкою на подвір’ї? Можливо, композиція малювалася у с. Річці, де ми не раз із ним пленерували. Або в такому самому тональному ключі інтер’єр полонинської хати, де метафорично підібрані контрасти сірих та коричневих, створених у поєднанні відтінків між сірим та коричневим? Дерево над ставом у барвах холодної зелені, з украпленнями рожевого, а в композиційному строї – згармонійовані геометризмом площини, близькі за сумовитим настроєм до Сезаннівських композицій гори Вікторії. Майже з філософським підтекстом вівці увібраній тональності протиставлень синього умбрам і сірого заданого відчутно контрасту з темним. Символізм зображення вівчара з ягнятком, як у знаній картині Володимира Микити, але в іншому ракурсі та й з домішкою глибшого смутку, власних медитацій… Хатки на горбку і кіньми у потічку, долина і гори вдалині з хмарами і контрастом весняного цвіту – та сама градація чоловічого суму. І доповненням до відчуття мистецької самоти, як одинокості полонинської, подано натюрморт з одежею й палицею на вішаку. Завершує живописний ноктюрн алегоричне зображення дерев’яної церковиці, з-під осоння якої відлітає чорне вороння, віддаляючись од самітної могилки з хрестом – натяком-алегорією перед самісінькою стіною сільського храму. Усе тут, у цьому настроєво змережаному живописному строї, зіткане зі смутку контрастів коричнуватих, умбр, синіх, темних і світлих. Ми не знайдемо місця для пізнання легковажної радості в цьому витворі артистом народної мистецької пам’ятки – оточують нас і поглинають роздуми про вічне, неповторне, позачасове буття природи і місце у ній сув’язі людини та чорної ворони. В усіх його полотнах зоркестровано кольорову домінанту емоційного, однак невеселого, почасти епічного, надлюдського, пантеїстичного, виведено цілість Буття в психологічному наставленні до меж глибинної тиші; панує в композиції твору монохромний мелодизм барв, як в ораторіях Баха. Тому загалом посмертна мистецька презентація Золтана Мички в рідному Мукачеві сприймається, як вечірня Молитва чистого душею Митця-сина до свого рідного міста.
Серпнева виставка Золтана Мички у спекотний рік нинішнього тривожного 2018-го є пророчою, і в ній віддзеркалені струмені потужного Таланту, який заслуговує на загальнонародну повагу і яким треба усім нам пишатися і через який варто самого себе виховувати, пам’ятаючи: любімо ж, нарешті, поважаймо те, що Бог дарував нам щедро від народження – суверенне право жити на рідній землі. Будьмо уважні до мистецької палітри золотоносного краю Золтана Мички, до Його мистецької молитви, до магії його краю!
Олександр ФЕДОРУК
доктор мистецтвознавства, професор, академік Національної академії мистецтв України