Журнал “Образотворче мистецтво” №3 (125), 2025. Ігор Луценко. Живописний простір Золтана Мички

Інколи закороткою є подорож у житті, а особливо людини із жертовністю митця й стратегічно метою творити й нести у світ добре, а зрештою, й вічне. Матеріальна культура людства побудована у багатьох власних постулатах якоїсь жертовності або данині творцю, адже завжди можна сказати про мистців які наближені до Бога – вони творять, не завжди думаючи про матеріальні винагороди, і тут існує сенс порушити питання саможертовності заради вищих цінностей — мистецтва. Але це є окремі постаті, котрі не завжди усвідомлювали, повною мірою, що їхня праця це карбування історії та її часових відрізків за період життя мистця-філософа та поета, коли поезія викрита кольоровим забарвленням. Творча матриця Золтана Мички визрівала «як добре закарпатське вино», була усвідомлена як процес екзальтації, і увібрала «сонячні промені Срібної Землі» та й прикінцево «визріла» й відбулася як витончений живопис….

З огляду на життєвий і творчий шлях Золтана Мички, який торував складний, але цікавий шлях митця-філософа, можна змоделювати певну картину його життєвого простору: де, коли й що художник пізнавав, уподобав і створював; яка внутрішня логіка-синергія чи діалектика «важливого» та «другорядного» у його композиціях; з ким товаришував, у кого навчався, кого наставляв, навчав і з ким ділився досвідом…

Умовно кажучи, подібний сценарій не є поодиноким для багатьох творчих особистостей, але особливо цінним матеріалом є «внутрішня» мистецька константа — особливий феномен індивідуального почерку митця, завдяки якому збудовано цілу магістральну основу творчої стратегії митця-творця і філософа. Спадають на думку слова Олександра Касіяновича Федорука (який, на жаль, нещодавно відійшов у засвіти й, певно, що крокує сьогодні разом із Золтаном по закутках чарівного раю творячи мистецтво для Бога…) котрий був його добрим другом і товаришем: «Про Золтана Мичку мені доводилося писати не раз – і не дивина, бо знаємося ще з давніх закарпатських пленерів… Що мені імпонує в цьому художнику, який є ерудитом, бібліофілом інтелектуалом вихованим у добрих європейських традиціях? У ньому перемішалися українська, словацька, чеська, угорська, хорватська кров і його пращури, люди інтелігентні, культурні, могли б пишатися своїм нащадком, який знає ледь не всі європейські мови східного, південного, центрального регіонів». Золтан Мичка завжди дуже чітко окреслював у своїх цілях розумне й логічне, сакральне й вічне. Він захоплювався історичним спадком «дідівської» культури та мистецтвом в цілому, а зокрема попередників і засновників Закарпатської школи живопису та особливо своїх улюблених вчителів Ернеста Контратовича і Андрія Коцку. Втім, переважно його внутрішні орієнтири зосереджувалися на матеріальній культурі горян і долинян, лемків, верховинців та гуцулів, яких він обожнював і глибоко поважав як працьовитих і відповідальних людей.

Його вибір був логічно обґрунтований та змодельований на підвалинах «правдивої» народної культури Закарпаття, яка має дуже глибокі та багатогранні національні етнокультурні корені. Згадую (автор), що доволі часто у спілкуванні Золтан алегорично і промовисто говорив: — «Культура і мистецтво Карпат підживлює всі культури які є навколо – як потоки й ріки що живлять, як гори, так і низовини, але беруть початок у найвищих вершинах гір». Таку думку доводилось чути в багатьох інтерпретаціях, обґрунтованих міркувань Золія (як його називали друзі) і зокрема такі сенси чи міркування мали цілковиту правду з огляду історичних набутків Закарпатського народного мистецтва та його глибинних впливів на вимощення підвалин Закарпатської школи живопису, в цілому, яка є знаною та відомою в Україні та світі сьогодні.

Важливо зазначити, що Золтан збудував власну мистецьку місію — «вчуся, набираю досвід і настановлюю» — що згодом стала магістральною ціллю його внутрішньої мистецької доктрини як митця і філософа. Простежуючи джерела такої системи, доречно згадати історичні зв’язки минулого: відомий Мункачі був наставником молодого Імре Ревеса, який став стипендіатом фундації шанованого мукачівця. Згодом І. Ревес викладав у Будапештській академії мистецтв, де навчалися Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі…Торовану «лінію послідовників» можна розширювати методом порівняльної характеристики багатьох творчих особистостей, котрі й сформували кістяк мистецького явища — Закарпатської школи живопису. Феномен Золтана Мички полягає в тому, що він отримав і впровадив цей творчо-методичний принцип передачі знань, започаткований А. Ерделі та Й. Бокшаєм — формуючи навколо себе послідовників, однодумців та колег. Така ортодоксальна система передачі знань є дієвою за для збереження традицій, що залягає в самій сутності народного мистецтва Закарпаття, де знання передавалися «від батька до сина», минаючи інституційну форму. Власне, така лінія послідовності сформувала кістяк мистецького явища — Закарпатська школа живопису. Подібна система передачі знань є цілком правдивим способом і сьогодні, щодо збереження традицій.

Творча та філософська послідовність З. Мички яскраво демонструє не лише особливості закарпатського живопису другої половини ХХ століття, а й зберігає глибоку філософію та окрему логіку структурування регіональної школи живопису на тлі досвіду окремих творчих особистостей. Практика вдосконалення на пленерах дається взнаки, вона відображена у системних пошуках та знахідках що спостерігається у живописі митця. Золтан багато почерпав у своїх вчителів та водночас формував власну конструкцію живописної канви мистецьких практик. Спостерігаючи за творчістю художника в часі, можна стверджувати про певні знахідки кольорових співставлень чи поєднань ( як у Клода Моне – практика і досвід), а також системних пошуків кольору у поєднанні з формою об’єкту композиції чи в цілому задуму. Багатогранність творчих підходів Золтана можна відстежувати у особливій, грайливій комбінації кобальтово-ультрамаринових відтінків, характерних ранньому періоду творчості, а також їх доповнення бузково-сріблястими співставленнями, у більш пізній час, що й наводить на думку визначення складної холодної кольорової прогресії у індивідуальному кольороподілі живопису Золтана Мички. Подібні знахідки, в окремих випадках, перевершують попередників у трактуванні холодних вальорів кобальту й ультрамарину, які майстерно митець поєднує зі сріблястими, бузковими та оксамитовими відтінками. Вчергове, спадає на думку історія Нодьбанської школи, котру започаткував відомий Шімон Голлоші. У історії досліджень про відому школу живопису, мистецтвознавці виявили знахідку — «Нодьбанський синій» — характерний та особливий складний колір з ознаками глибоких вальорів небесного відтінку, який є притаманним цій місцині — як колір неба. Повертаючись до творчості Золтана Мички можна сміливо зазначити про існування складного холодного у творах митця як «глибокого синього Мички», що не є спорадичним явищем, а системною знахідкою багатогранних живописних практик.

Пошуки внутрішніх, ключових ремінісценцій у системі застосування складних холодних спостерігається ще в часі кінця 1970-х – 80 –ті, подібні вальори базуються на елеметах холодних відтворення внутрішнього образу «Срібної землі» у її наповнених вологою чи інієм — землі, з характерними назвами «Спокій» 1982 р. в. чи «Відлига» 1983 р.в. Найглибший внутрішній еквівалент навантаження З. Мичка розгортає у творі «Духовне відродження» 1992 р. в. та «Передбачення» 1991 р. в..

Цікаво, що Мичка ніколи не уникав складних кольорових полемік, але завжди залишав простір для синього — свого знакового кольору. І незалежно від того, чи оцінюємо ми його як музиканта від кольору, чи як маестро живопису — можна з упевненістю сказати: перед нами майстер глибокого пізнання кольору. Як і Клод Моне, він досліджував колір через експеримент, не відступаючи від шляху доброго й вічного — торуючи стежину до мистецтва та внутрішньої самореалізації.

Творча місія Золтана Мички є виконана та логічна з міркувань часових викликів як у «плині часу»…. Засильями та за ініціативи дружини Людмили Костянтинівни Мички та дочки Юлії, у Києві, «Національний музей» «Київська картинна галерея» нещодавно було представлено унікальну виставку «Золтан Мичка. Лінія наступності». Зазначена виставка входить у проект «Закарпатська школа живопису» і «Сучасне мистецтво України». Кураторка виставки – Олена Боримська та менеджерка проекту – Єлізавета Шуляк.

Ідея виставки Це можливість представлення діалогу поколінь закарпатського живопису на тлі багатогранності часових видозмін з властивими стилістичними рішеннями і пошуками окремо взятих творчих персоналій, а зрештою й певний зріз у спадкоємності живопису Закарпаття та України в цілому. В основі ідеї — постать Золтана Мички, як одного з яскравих мистецьких постатей крайової школи живопису другої половини ХХ століття, що представлений як провідник між поколіннями митців, у призмі живописних напрацювань попередників та послідовників.

Концепція та експозиція вибудовані за принципом ядра живописних напрацювань З. Мички навколо якого представлені попередники та молодше покоління послідовників і учнів. Змодельована концепція художньої діалектики різних поколінь Закарпатської школи живопису — від «корифеїв» другого і наступних поколінь, та до тих, хто трансформує та вкладає у власну творчу канву форми новітніх когнітивних кольорових сенсів на тлі мистецьких традицій. У задумі виставки З. Мичка — центральна постать діалогу поколінь, адже його творчі здобутки увібрали в себе найглибші риси колористики закарпатського мистецтва та стали джерелом натхнення для молодших поколінь.

Учасники виставки:

Попередники: Андрій Коцка, Ернест Контратович, Юрій Герц, Володимир Микита, Гаврило Глюк, Антон Кашай, Антон Шепа — визнані майстри, що формували мистецьке середовище, в якому кристалізувалася творча стезя З. Мички.
Сучасники і послідовники: Юрій Шелевицький, Андрій Іванчо, Аттіла Коприва, Ігор Луценко, Сергій Біба — мистці, чия творчість є продовженням і трансформацією закладених традицій крайової школи. Але, в значній мірі, це товариство друзів чи однодумців в якому перебував Золтан. Це середовище творчого спілкування, в якому завжди мали місце дискусії та співпраця у пленерах, виставках та симпозіумах.

Творчо-ідейні акценти які характеризують ту чи іншу мистецьку школу або явище, як правило, формують уявлення про кожний окремий культурний феномен. Пейзаж чи жанрові сцени, колористична виразність і глибока емоційність — ключові риси творів що характеризують фундаментальні засади Закарпатської школи живопису. Але, на виставці таке представлення є значно ширшим, де ідейні чи тематичні умовності авторів дозволяють ширше розглядати призму багатогранності Закарпатського живопису в цілому. Виставка демонструє, як упродовж десятиліть зберігається дух місця чи внутрішній сенс середовища образу Закарпаття, і водночас — як він змінюється чи змінився у сприйнятті кожного покоління митців.

Мета виставки представити живопис окремих творчих постатей закарпатського мистецтва як одну із моделей діалектики поколінь у середовищі однієї виставки. Акцентуючи, що традиція — це не застигле минуле, де зупинився час, а жива послідовність і відгомін творчих часових маркерів різних поколінь митців Закарпатської школи живопису, де кожна нова хвиля не заперечує попередню, а розвивається у контексті загальноукраїнської культурної традиції та перебуває у системі загальноєвропейських культурних цінностей.

Ігор Луценко, кандидат мистецтвознавства